Олександра Соколовська: «Ніколи не буду розповідати відвертий треш і ритися в брудній білизні!»

Олександрі Соколовській, ведучої скриптед-реаліті «Історія одного злочину» виробництва IVORY films, дивним чином вдається поєднувати ангельську зовнішність і жорсткий, майже чоловічий характер. Саме завдяки цьому Олександра вже п'ять сезонів залишається незмінною ведучою непростого проекту про злочини і злочинців. Такою ми знаємо її на екрані, а про те, що відбувається в житті Олександри, за кадром, вона розповіла в інтерв'ю.


— Що найкраще сталося за роки роботи на проекті?
— Найкраще, це те, що у мене з'явилися двоє малюків. Точніше один народився, а другий скоро народиться. У мене дуже цікава історія взаємин з продакшн-компанією IVORY films. Раніше я працювала шеф-редактором на проекті «Глядач як свідок» і вже навіть не думала, що знову зможу повернутися в кадр. Але коли шоу припинило своє існування, мене запросили на кастинг нового проекту. І хоча спочатку сказали, що обрали іншу дівчину, у мене була внутрішня впевненість, що все ж таки я буду ведучою. Більш того, інтуїція мені підказувала ще раніше, що цей проект — для мене. Якось ми з дочкою дивилися проект з Леонідом Каневським «Слідство вели...», і під час перегляду чергової серії я сказала собі: «От би й мені такий проект!». І доля розпорядилася саме так. Ось вже працюємо над шостим сезоном, у нас зібралася чудова команда, чудовий керівник, всі прекрасні творчі люди, працювати дуже комфортно.


— Чого глядач не знає про ваш проект?
— Наш проект, скриптед-реаліті, — це реальна історія, доповнена сценаристом так, щоб можна було вибудувати серію. Коли знімаємо кіно, все відбувається за сценарієм, актори грають ролі. Але на майданчику буває й так, що деякі актори настільки вживаються в роль, що починає щось відбуватися не за сценарієм і іноді навіть становить небезпеку для учасників процесу. У нас на майданчику була історія, де акторові потрібно було кидати у бік представників правоохоронних органів сокиру. Йому показали, як правильно це робити, розрахували траєкторію, щоб було максимально безпечно і, в той же час, підходило до кадру. Але щось пішло не так, актор не розрахував сили або переплутав ракурс і топірець полетів прямо в знімальну групу, яка стояла за невеликим деревом. Ніхто не постраждав, нащастя, але певний жах пережили. За кадром залишається багато цікавих моментів, про які глядач не знає.


— Чого не варто робити навіть заради високих рейтингів?
— Ніколи не буду опускатися до низьких подробиць трагедії, ніколи не буду маніпулювати історією якоїсь родини. Адже є якісь норми моралі, в будь-якій ситуації потрібно залишатися людиною. Використавши факти заради сьогочасної сенсації, рейтингу, можна зіпсувати чиєсь життя. На ТБ це буде звучати всього годину, а потім людям доведеться бути з цим все життя. Для мене неприйнятно ні при яких ситуаціях розповідати відвертий треш, лізти в брудну білизну. Адже, так чи інакше, ти пропускаєш все через себе, і в залежності від того, як будеш поводити себе в певній ситуації, залежить, як будеш себе почувати потім.


— Ким би ти була, якби не працювала на ТБ?
— Була б або юристом, або актором. І хоча за першою освітою я музикант – скрипаль, закінчила інститут музики імені Р. М. Глієра, провчилася два роки в консерваторії, але життя внесло свої корективи в мою музичну кар'єру — я вийшла заміж і народила дитину. Часу на музику вже не було, і я закинула цю справу. Зрозуміла, що скрипка дуже невдячне заняття — або ти соліст, або ти десята скрипка в оркестрі. Амбіцій у мене було більше, ніж ця професія могла задовольнити. Останній раз я грала, коли дочці Ані було чотири місяці, майже вісімнадцять років тому, а потім скрипку вже не брала в руки. Для нашого проекту якось знімали серію про скрипаля, і виникла ідея, що я повинна щось зіграти, але так і не вийшло. Хоча я, звичайно, допускаю думку, що в моєму житті може щось змінитися, і років до шістидесяти я знову візьму інструмент в руки. А взагалі хочеться спробувати себе в багатьох сферах. Я ще дуже люблю готувати, і навіть коли недавно готувала на день народження сина кенді-бар, вийшло, мабуть, вдало. Дітям сподобалося, а адміністратори в ресторані готові були взяти мене на роботу, хоча я займалася цим вперше в житті. Думаю, що було б здорово, якби була можливість проживати вісім або дев'ять життів, адже хочеться себе всюди спробувати.


— Хто з близьких дивиться проект і за що критикує?
— Найчастіше дивиться і критикує моя мама. Вона завжди дуже уважно ставиться до зовнішності, іноді навіть жорстко оцінює мій зовнішній вигляд. Чоловік теж дивиться, але він знає всі нюанси цієї професії. І ще є у мене глядачка — наша сусідка, яка регулярно дивиться наш серіал, не пропускає жодної серії. Але вона завжди дуже компліментарно відгукується про нашу роботу, вникає в усі нюанси, їй зазвичай все подобається.


— Якщо дитина захоче піти на ТБ, що ти скажеш?
— Скажу так: якщо хочеш — іди. Як свого часу мені сказала моя мама, коли я заявила, що хочу піти з музики на ТБ. Вважаю, що якщо чогось хочеться, потрібно робити. У житті дуже важливо знайти себе, знайти улюблену справу. А ще дуже стимулює зазвичай думка деяких людей, яких я не можу назвати своїми доброзичливцями. Вони говорили: «Ти що, змінюєш професію музиканта на якесь там телебачення?». І чим більше таке говорять, тим впевненіше потрібно робити те, що ти вважаєш за потрібне. Вдячна цим людям, вони — найкращі вчителі і цензори, які не дають розслаблятися.


— Чим будеш займатися на пенсії?
— Буду няньчити онуків. Маю велику надію, що у мене до того часу буде великий будинок на березі моря, можливо, десь в Іспанії, і всі діти і онуки будуть жити з нами в цьому великому будинку.


— Про що мрієш особисто ти?
— Мрію постаріти зі своїм чоловіком і померти в один день. Мрію про звичайні людські речі. Мрію років в дев’яносто згадувати, що прожила яскраве і насичене життя.