Сергій Мельник: «Найзворушливіші моменти трапляються за кадром»

Сергій Мельник — керівник ток-шоу «Говорить Україна»
Працює в продакшн компанії IVORY films з 2017 року.
А загалом на телебаченні вже близько десяти років.
Напередодні сьомої річниці найдовготривалішого проекту IVORY films — ток-шоу «Говорить Україна» на наші питання відповів керівник «ГУ» Сергій Мельник. Чи змінилося його життя після того, як він потрапив на проект, чи часто хочеться плакати на роботі і чим він мріє зайнятися на пенсії? Про все це Сергій розповів в відвертому інтерв’ю.

— Що найкраще сталося з тобою за роки роботи на проекті?
— Окрім того, що в соціальних мережах додається велика кількість френдів, то найважливіше, що відбувається за роки роботи на проекті «Говорить Україна», це знайомство з історіями реальних людей з усіх куточків нашої країни. Завдяки їхнім історіям ми ніби знайомі з усіма українцями. Допомагаємо їм та радіємо разом з ними. Дякуючи проекту усвідомлюєш, що твоя робота має величезний сенс, бо несе зміни та показує, що вихід є, навіть у найскладніших питаннях.

— Коли в останній раз хотілося плакати від радості?
— Плакати хочеться практично щоразу, коли відбувається запис програм «Говорить Україна». Інколи це сльози від того, наскільки трагічні події трапляються з нашими героями, і хочеться допомогти кожному із них. Та найсильніші сльози радості в ті моменти, коли завдяки клопіткій роботі колег ми рятуємо життя, об’єднуємо людей, які втратили зв'язок на багато років. Це те, заради чого ми працюємо щодня.

— Чого глядач не знає про ваш проект?
— Наш проект завжди відкритий для глядачів, і ми часто розповідаємо у соцмережах про історії, які трапляються з нами за кадром. Останній найзворушливіший момент трапився, коли герої з Швеції неочікувано запропонували редактору стати хрещеною для їх дитини. А про обійми та сльози радості за межами студії можна було б відзняти окрему програму. Якщо глядачі хочуть цього, то нехай пишуть в коментарях нижче.

— Якщо тобі сниться кошмарний сон про роботу, що в ньому відбувається?
— Нічні жахи для творчих людей — це нормальне явище. Маючи добре розвинену інтуїцію, за допомогою таких снів можеш передбачити будь-які варіанти розвитку подій і наживо. Зважаючи на те, що на проекті ми маємо справи з історіями реальних людей, то розраховувати на їх передбачувані дії під час підготовки програми чи на самому записі – дуже складно. Тому такі сни нам конче необхідні. Особисто мені нічні жахи якось і не сняться, та нещодавно був один досить незвичний, який вразив мене найбільше. Це був сон про маленького шестирічного хлопчика, над яким батьки безжально знущалися, а соціальні служби хотіли його вилучити. Я настільки перейнявся цією історію, що наснилося, як без попередження колег я зайшов у студію під час самого запису і сказав, що хочу всиновити цю дитину. Можливо це сигнал, що я готовий бути батьком?

— Чого не варто робити навіть заради найвищих рейтингів?
— Безумовно, не виходити за межі людяності та порушувати цінності, яких дотримується наш проект. Наша задача виключно допомогти, а не нашкодити. Кожну історію і всі наші кроки ми обговорюємо спільно з колегами та експертами. Саме завдяки людяності наш проект тримається вже понад семи років, а високі показники переглядів — оцінка нашої роботи.

— Ким би ти був, якби не працював на телебаченні?
— Думаю, займався би чимось досить незвичайним. Наприклад, став би професійним дегустатором шоколаду. Ну а що, шоколад я люблю, робота смачна, без стресу, ще й платять непогано.

— Хто з близьких дивиться твої проекти і за що критикує?
— Найвідданішими поціновувачами проекту є саме мої батьки, яких я безмежно люблю. Щоранку, коли їду на роботу, я телефоную їм, і одним з питань для обговорення є черговий вечірній випуск «Говорить Україна». Якщо мама говорить, що ввімкнула і не помітила, як додивилася програму до кінця, то значить ми все зробили правильно.

— Якщо твоя дитина захоче працювати на телебаченні або в кіно, що ти скажеш?
— Однозначно підтримаю в цьому і побажаю запастися витримкою, заспокійливими і бажанням вчитися щодня, бо кожен новий проект чи фільм — це виклик, який ніколи не повториться. А зі свого боку навчу всього, що вмію і знаю сам.
—
— Чим ти будеш займатися на пенсії?
— З цим я вже визначився давно. Як би це дивно не звучало, та хочу зайнятися справою для душі — розводитиму декоративних птахів, аби радувати дітей та онуків.

— Про що мрієш особисто ти?
— Є у мене одна заповітна мрія — зануритися в океан і поплавати з китами. Відчути їх велич та неосяжність. Дивлячись на них та слухаючи їх спів, зайвий раз замислюєшся над сенсом життя, бажаючи залишити після себе щось добре. Та чи здійсниться вона колись?